Шалена популярність вишиванок

ВИШИВАНКА — ЧИННИК ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

Ненавиджу штампи — чи це стосується певних людей або подій,чи характеристик на адресу тих або тих публічних осіб або місцин. Доволі часто чую про зросійщену Одесу або про кримінальний Донбас — і дивуюсь, як легко люди вірять у ці характеристики. Щоправда, не менше дивує і впевненість декого з українців у тому, що Галичина — то «геть націоналісти-бандерівці».

Наприклад, в усіх куточках України є такий позитив, як народні звичаї, обряди, культурні досягнення та здобутки. А ще є вишиванки — кожна зі своїм візерунком, у якому зафіксовано особливість краю (регіону, области) та зрозумілі українцеві з будь­якої місцини символи. Як вважає етнограф Олексій Доля, «національне вбрання, національний костюм — це щось більше, ніж одяг.

Саме у національному вбранні народ кодує свої «щастя і долю, життя і волю», як про те ідеться у традиційних піснях…» Вишиванка для українця — ознака приналежности «до роду, до народу», каже Доля.

Якщо проаналізувати те, що діється в Україні, то стає зрозуміло: саме від українців залежить, чи залишиться Українська держава на мапі світу як суверенна одиниця. Адже світ, якщо і бачить Україну, то не завжди як гостинну, відкриту, яскраву країну, як то побачили мільйони людей під час ЄВРО­2012. Частіше Україна постає перед очима світу як корумпована, мафіозна або ж олігархічна держава з високим рівнем деградації культури та освіти, тиском на національно свідомих громадян. Тож вишиванка — ще й ознака приналежности якраз до цієї гнобленої свідомої спільноти, яка усупереч всьому пробиває собі шлях і утримує ідентичність України.

Але не варто сподіватися, що, коли всі українці відчують необхідність вбрати вишиванку і заспівати «Ще не вмерли України ні слава, ні воля…», все нормалізується, бодай у людській свідомості. Цього не станеться, якщо українське мистецтво, українська культура, український одяг не стануть модними й популярними і серед громадськости, і серед політиків; якщо книги українських письменників, котрі пишуть українською мовою, не куплятимуть і не читатимуть пересічні українці, а держава не підтримає друк та розповсюдження цих книг. На жаль, падіння рівня та якости освіти спричинили, серед іншого, зростання невігластва і катастрофічно зменшили наклади книжок і навіть друкованих ЗМІ: люди просто не читають. Звичайно, це пов’язано не лише з освітніми проблемами, а й з нестачею коштів у родинах: насамперед люди дбають за харчі та житло.

І на цьому тлі шалена популярність вишиванок — вельми позитивна ознака! На цьогорічному Параді вишиванок чула від людей, що вони відчувають гордість за державу, в якій є такий унікальний одяг, як вишиванка. «Я збирала гроші на телевізор, а позавчора йшла вздовж Андріївського узвозу — і так мені вишиванка сподобалась, що купила її!», — розповіла пані Тетяна з Києва. А симпатична родина з Броварів (мама Оля, тато Ігор і двоє синів­підлітків) гордо переповідали численним журналістам, що їхні вишиванки вишивали бабусі як спадок і як подарунок тоді ще нареченим Ігореві та Ользі. Довкола учасників Параду вишиванок походжали дівчата, вбрані у міні­спідниці і футболки, із заздрістю спостерігали за дійством і обіцяли одна одній купити вишиванки на наступний рік. Отже, є надія, що від модної вишиванки процес популярности українських історії, мови та культури розширюватиметься. Тож простір України, усупереч політиканам та «п’ятій колоні» у владі, перестане звужуватись, а з часом, сподіваюся, почне розширюватись!

Богдана Костюк