Українське народне вбрання - вишиванка

Українське народне вбрання - вишиванка

Певні основні елементи українського народного вбрання були сформовані ще в княжі часи та пізніше майже не змінювалися. Одяг українців залежав від місця проживання та матеріального становища населення. За місцевістю можна вирізнити і особливості одягу певних регіонів України, таких як: Волинь, Поділля, Полісся, Покуття,Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина, Слобожанщина, Полтавщина та власне Подніпрянська Українa. Одягподілявся на святковий і буденний, зимовий і літній. Сукно для одягу було дорогим, полотно робили в домашніх умовах.

«

Тільки малоросіянки та парижанки вміють вдягатися зі смаком ! Ви не повірите, як чарівно вбираються дівчата, парубки теж ладно: ... це дійсно народний, зручний і граціозний костюм, дарма що здоровені чоботи. А які дукати, моніста !!! Головні пов'язки, квіти !! А які лиця !!! А якa мова !!! Просто краса, краса і краса !!! Жіночий стрій Жіночий літній стрій складався з сорочки, плахти або запаски. На голові носили очіпок та намітку з тонкого льону або шовку, дівчата носили на голові вінки. Зимовий стрій доповнювався ще жупаном або кожухом та чоботами. Чоловічий стрій Чоловічий стрій складався з сорочки, штанів та чоботів. Поверх вдягали синій або червоний кафтан і на кафтан вдягали жупан або кожух. На голові носили баранячі шапки. Пояс носили шкіряний або червоний з сукна. Діти носили влітку тільки довгі сорочки, підперезані паском. Види вбрання Вишита сорочка — є найдавнішим одягом в Україні, сорочки носили жінки і чоловіки. Сорочки шили з двох кусків полотна і була вона довгою, вишитою біля шиї та на рукавах. У жіночій сорочці найдавніший вишитий елемент був рукав, а саме його верхня частина — «полик».З часом сорочки набули регіональних відмінностей. Так на лівому березі Дніпра сорочки не мали комірця, а завязувались шнурком, на правому березі сорочки мали комірець, часом стійку. Розпірку сорочка мала зпереду, тільки Бойки та Лемки мали розпірку з лівого боку. Верхня частина сорочки була з тонкого полотна, нижня з грубого і називалася — підтачка або надточка. Сорочки вишивали на «поликах» — поперечною смугою завтовшки 10-15 см.,на запястях, та біля шиї, жіночі сорочки були вишиті також на подолі. Чоловіча сорочка колись була простою без вишивки і носили її по штанах. З часом почали вишивати. Крайка — найдавніша частина одягу, важкий вовняний пояс, носили жінки і чоловіки. Пояс — носили переважно на півночі, міг бути навіть зі звичайного полотна, ним підперізували запаски, плахти, спідниці, Пас — носили в горах, були широкі (30см), зі шкіри. Плахта і запаска належали до давнього українського стою. Запаска — прямокутний кусок вовняної тканини з завязками. Давніше носили тільки одну запаску, в 19 ст. носили вже дві одну ззаду і одну спереду, яку одягали замість фартуха. Дівчата носили тільки чорну запаску, а заміжні жінки ще один кусок шерстяної тканини -" попередницю " -спереду синього коліру. На Харківщині та Полтавщині носили Дергу (кусок сукна довжиною 3 м, шириною 60-70см.) В свята носили Плахту — кусок тканини 4 м, з кольорової вовни, в клітинку, деколи з вишивкою в клітинках. Плахту носили подібно до запаски. Плахти були шерстяні, а заможніші носили напів шовкові плахти (шовк на сукні).До плахти обовязково носили спереду з тонкої шерсті «попередницю» червоного або зеленого коліру, яку повязували червоним або зеленим шерстяним поясом. Фартух (Передник,Попередниця) — на півночі носили білі, на Волині вишивали фартухи. Найбагатше оздоблені були фартухи на Поділлі,Підгірцю та в Карпатах. В деяких місцевостях запаску з часом замінила спідниця (димка, літник, фарбан). Штани (шаравари, ногавиці, гачі)- чоловіча частина одягу. Спочатку були полотняні, пізніше також суконі. Штани могли бути вузькі, до яких носили сорочку на випуск або широкі, тоді сорочку заправляли в середину. Кептар — частина одягу без рукавів. Носили жінки і чоловіки. В 19 ст. кептар був як білий кожушок, без коміра або з невеликим .Гуцули мали розшиті кептарі,Лемки взагалі не вишивали. В деяких регіонах кептар був з войлоку і називався — катанка. Кожух — подібний на кептар, але з рукавами і довший. Кожух покритий сукном називали також байбарак. коміром. Сердак — з сукна, подібний на кептар, але був ширший і довший, чоловічі сердаки були завжди з рукавами. Свитка — (полотнянка, юпка, чамарка) подібна на сердак, мала в залежності від регіону різноманітну форму і довжину. Взуття : зі взуття носили личаки, постоли, ходаки або чоботи. Личаки робили з лика, носили на півночі. Постоли робили зі шкіри з шнурками, носили переважно на Волині і Черніговщині. Шапка — шапки носили баранячі, з сукна або шкіряні. Шкіряну шапку називали капелюх, шапку з баранів — кучма. Капелюх з соломи називали бриль. В давнину на Русі дівчата носили розпущене волосся, з часом почали заплітати в коси, в дві, а за Дніпром в чотири коси. Жінки покривали голови очіпком .Зверху по очіпку носили обрус або перемітку (намітку).Намітка була шовкова або ляна; з часом почали носити також хустки, хустки спочатку були білі, пізніше почали носити різних кольорів. Дівчата носили на голові вінки з квітів, піря, перлин або колко (стрічка, лубок) (з кори), покрите барвистою тканиною і стрічками. На Поліссі дівчати носили корони з різнобарвного піря. Вінок З живих квітів носили маки, чорнобривці, васильки, рожі (мальви), осінню — георгини та крокуси).На правобережній Україні стрічки в великій кількості привязували до вінка і спускали по-плечах, на Чернігівщині стрічок було менше іх привягували вряд до поперечної стрічки і вони йшли від шиї по спині. На Полтавщині і Харковщині дівчата заплітали косу яку пускали по спині і в неї вплітали стрічки. На лівобережжі стрічки були одноколірні, на правобережжі стрічки були в квіткові та геометричні орнаменти. Дівчата носили на голові вінки з квітів, піря, перлин або колко (стрічка, лубок) (з кори), покрите барвистою тканиною і стрічками. На Поліссі дівчати носили корони з різнобарвного піря. Чоловіки в давній Русі носили довге волосся, в козацькі часи голови почали голити, залишаюча тільки «оселедець», який закладали за вухо. Бороди носили переважно пожилі люди, в деяких місцевостях також молоді. Чоботи жіночі були кольорові : сафянці — жовті, червоні або зелені. [ред.]Український стрій Так наприклад описує одяг українців Антоній Якса-Марцинківський. За його словами найкраще одягалися по ліву сторону Ірпеня. Дівчата чи жінки носили тут охвату (спідницю) з сукна жовтого кольору в чорні повздовжні полоси. Спереду одягали сукону гранатову запаску (фартух). Зверху одівали червоний пояс або жовту крайку. Жінки носили ще на голові очіпок, а поверху полотняну хустку в червоні повздовжні полоси. Зверху одівали білу сорочку або чорну сукону свиту. Зимою замість свити носили кожух і чоботи. Біля Канева, Корсуня, Сміли охвати носили чорного кольору, а запаски синього. В свята жінки носили шовковий вишитий очіпок і зверху пов'язували його білою наміткою. Сорочку жінки носили білу, вишиту на рукавах червоними або синіми бавовняними нитками. На шиї носили коралі і пацьорки. Спідниця святкова була з вовни яскравих кольорів. Старші жінки носили ще плахти в клітинку. Менш заможні носили домоткані зелені або макові (фіолетові) спідниці. На ногах носили жовті або червоні чоботи. Дівчата носили на голові вінки з квітів, павлиного пір'я та блискуток з стрічками. Замість перкалових фартухів дівчата носили яскраво червоні запаски. Чоловіки одягали чорну або білу свиту. Зверху одягали білий кожух з округлим коміром з чорного каракулю. Чорну каракулеву шапку носили менш заможні, заможніші носили шапку сивого кольору. Одяг козацький 16 ст. дещо мав відміності від строю 19 ст. Господарі носили тоді на свята гранатового кольору сукняні до колін жупани розшиті золотою або срібною тесьмою і до того сиві каракулеві шапки. Чоловіки носили завжди шапки з каракулю, сорочку з комірцем стійкою. На сорочку одівали « юпку», а молоді парубки одівали короткий напівкаптан. Жіночі сорочки були вишиті на рукавах « заполоччю» та на подолі (ляховкою).Стан обгортають двома кусками тканини :плахтою та запаскою. Плахта могла були в клітку парчова, а запаска завжди гладка. Коли виходили з дому одівали ще «гірсет» без рукавів, або «юбку» як в чоловіків тільки коротшу. В дорогу одівали також свиту як у чоловіків тільки довшу. На голові носили стрічку за яку закладали квіти і в косу вплітали також стрічку. На ногах сапянці. (опис Ф. Вовк) Чоловіча сорочка Сорочки Київщини та західної Полтавщини були з низьким комірзем-стійкою та широкими прямими рукавами ,інколи призбираними в манжет. Біля шиї сорочки мали дві петлі, в які просилявся чорний шовковий шнурок або червона шовкова стрічка, які називали «застіжкою».Комірець завжди був вишитий сірими (переважно в старших) або червоною та синьою «заполоччю».Пазуха та кінці рукавів якщо вони були не призбирані також вишивались. Чоловічі від жіночих узорів досить часто відрізнялись. Для комірця, рукавів, пазухи були окремі узори. На Київщині вишивання було більш розвинине. Існували такі назви узорів на комірах :"рожевий", човниками, настилування, човники з попинами, проскурочки, човники з крильцями, кривоніг, пупчики. На пазухах були слідуючі узори :ляхівка на 3,4,5,7,9 дирочок, ляхівка ціле коліща, ляхівка цілий збан, ляхівка хрестиками, ляхівка кругла нашиванка, ляхівка коса, ляхівка кругла і хрещата, ляхівка решіточки, прутик. На рукавах була мережка з ляхівкою. Старші люди мали сорочки вишиті або тільки на комірці або ще невеликими мережками на пазусі на рукавах сірого кольору;„заполоч“ в невеликій кількості була тільки на комірцях. Іншого крою сорочки були з відкладними комірцями, мали багато складок біля шиї і не вишивались, або зрідка тільки комірець. Біла кисті рукав збирався на нитку і пришивався манжет — «чехли».В західному Поділлі і на Поліссі сорочки носили поверх штанів.(За описом Павла Чубинського 1870 р.) [ред.]Жіноча сорочка Виставка жіночих сорочок у музеї Івана Гончаря (Київ) Найкращі вишивки були в Київському,Чигиринському,Канівському та Черкаському повітах. Жіночі сорочки Київщини таПолтавщини вишивались синіми та червоними бавовняними нитками. Узори вишивки на поликах називались:книші, ціле хрещате, кривоніг, простий кривоніг, половина кривоногу, цілий кривоніг, цимбали, половина цимбалів, цимбалики, метелики, човники з вирізуванням, човники з крильцями, хмелик рожовий, хмелик коло шнурочка, хмелик чорнобривцями, хмелик лапками, хмелик молоточками, павучки, чорнобривці, цілі огірки, повна рожа, головатий хміль, реберця, горли, ламані хрести, косиці, павичі, раки, цілі починки, дубові листки. На комірцях :скраклі, огірки, хрестики, чорнобривці, рачки щиплені. На підтачці: чорнобривці, хмелик, паслин, репяшки (чоловічі сорочки мали ці узори на пазусі). Старші жінки рідко прикрашали сорочки кольоровою «заполоччю», а мали дуже часто вирізування (сірими нитками) на рукавах. Пазухи і комірці не вишивалися. На Поділлі сорочки були зашиті на рукавах суцільною широкою смугою, на Підляші та Поліссі сорочки мали відкладний комірець та не мали вишивок ні на рукавах, ні на подолі. На Поділлі крім червоного і синього вишивали також ще й жовтим, голубим, зеленим та ін. кольорами. Шиття заполоччю називалось «мережкою», шиття сірими нитками «вирізуванням».Поділ сорочки вишивався сірими нитками широкою смугою і називався «лиштвою».(За описом Павла Чубинського 1870 р.) Волиняни та їх стрій Волиняни — етнографічна група українців які мешкають на Волині. [ред.]Чоловічий стрій Волинянин Чоловіки носили сермяги брунатного кольору, часом також білого або чорного, обшиті біля коміра, на рукавах та біля кишень червоними шнурами. На голові носили суконі або баранячі шапки, обшиті також шнурами. Сермяги мали також каптурі, які в дощову погоду одягали на голову. З взуття носили чоботи. До сермяг одівали червоні пояси . [ред.]Жіночий стрій Жінки носили чоботи на високих каблуках червоного або жовтого кольору. Спідниці носили кольорові, в клітинку, клітинка була зелених, жовтих або червоних кольорів. В багатьох місцях замість цілої спідниці носили дві плахти :одну ззаду і одну спереду. Дівчата на голові носили квіти, а жінки кольорову хустку або намітку, вишиту на кінцях . Сорочки біля коміра та на рукавах вишивали білими, небесними або червоними кольорами. В свята поверх строю одівали бекешу з небесного сукна, з чорних або сивих баранів. [ред.]Волинський стрій в здолбунівському повіті на Волині За описом Ангеліни Гузовської Чоловічий стрій складався з л'яної або конопляної сорочки ,полотняних штанів , крайки, суконої шапки "мегерки". В свята зверху одівали свиту з домового сукна. Зимою носили штани з домотканого сукна в " костки" , в два кольори : білий та брунатий ( узор ромбами ) , кожух . Пізніше шапку "мегерку " замінила шапка з баранів , а замість постолів почали носити чоботи. Сорочки викроювались ножем . Частини сорочки : стан, рукави, уставки, цвиклі ( клинки під рукавами ) , комір, чохли . Довжина стану - 85 см,довжина рукава - 57 см ,ширина - 32 см., довжина коміра - 38 см, довжина вставки - 24 см., ширина - 12 см. ,ширина чохлів - 4 см. .Комір був викладний та запинався на шпонку з олова зі скельцем або на "жичку" - смужка з вовни червоного або зеленого кольору.В молодих хлопців сорочки були вишиті на комірі , пазусі , на чохлах. Чохли запиналися на гудзики , часто домашньої роботи з сирових ниток . Вишивка була червоними нитками з незначною добавкою чорних ниток , геометричними узорами. Штани складалися з трьох частин : 2 " колошв " та матні ( клинок посередині ). Сіряк був переважно з білої вовни ( свита ) , а також брунатого кольору , пізніше чорного ( сіряк ).Задня нижня частина була фалдована. Давніше сіряки мали округлий комір і накладні манкети ,пізніше комір - стійку. Довжина нижньої частини від пояса 74 см., ширина 184 см., до пояса 58 см., рукав 58 см. Комір , манкети, кишені , пояс - були вишиті чорною вовняною ниткою ,пізніше кольоровою. Запиналися свити на деревяні гудзики.По свиті носили пояс - чорного кольору , пізніше червоного ,ще пізніше носили вузькі різнокольорові крайки. Кожухи шили так само як сіряки ,тільки поли не були цільнокроєні , а в поясі відрізні. Кожухи були білого кольору і мали великий комір з чорної вовни.Кожухи були також вишиті ( комір , манкети, кишені , пазуха , пас ). В пасі кожухи та свити були оздоблені помпонами. Сіряки шили кравці ,а кожухи - кушнірі . Сорочки та штани шилися вдома. Жіночий стрій Жінки носили свити та кожухи такого самого крою як і чоловіки. Крій сорочки був такий самий як у чоловіків , тільки сорочки були довгі ( по кісточки ).Вставки ,рукави ,а часом комір та пазуха були вишиті.Вишивка була " заволоч ", з лицевої або виворотньої сторони. Спідниці були домоткані . Спідниці ткали з одного або з 2-3 кольорів. Такі спідниці називалися " літник " ,фартухи до таких спідниць були з полотна , переткані червоними нитками. Жінки носили чепець і поверху тонку ляну намітку.Пізніше носили квадратні хустки , які робили дома і вишивали на кінцях , до хусток пришивали "бубляхи" ( подібні до гудзиків ). Пізніше на полотняні хустки носили вовняні " тернові " , які скручували та пришивали на них один коло одного " бубляхи " , що виглядало на голові як віночок. Вінок молодої був з піря фарбованого на зелено та бубляхів. Вся голова була оздоблена штучними квітами зробленими з паперу , соломи, ниток і до того ще мали бути різнокольорові стрічки довжиною до землі. Чоботи " на закаблуках " були вибиті жовними цвяхами ( на зразок монограми ).       Житомир 1845

Коломийське домоткане полотно для вишивання та вишитих сорочок

Коломийське домоткане полотно для вишивання та вишитих сорочок

Коломийське домоткане полотно - ідеально підходить для вишивання та вишитих сорочок. На цьому малюнку ви бачите домоткане полотно (30-ка), яке частіше використовують для сорочки на яку пришивають або вшивають вишивку. 
І таким переважно є наше уявлення про домоткане полотно. Але ми також пропонуємо домоткане полотно (20-ка) яке ідеально підходить для вишивання. А якщо ви хочете взагалі легко вишивати, то ми рекомендуємо домоткане полотно (10-ка). 
Мінімальне замовлення - 10 м. Доставка, будь-якою, транспортною компанією. 
Тел. для замовлення 0673608872. 

Сергій.

Коломийське домоткане полотно для вишивання та вишитих сорочок

було

33 ГРН.

29 ГРН.

Скидка

12%

Час на девишиванкизацію

Вперше на проблему профанації народного символу – вишитої сорочки – автор цих рядків звернув увагу десь у середині 90-х років, коли в модному столичному ресторані «Царське село» у вишиванки одягли гардеробників-негрів, котрі ні слова не розуміли українською. Надіюсь, востаннє – під час цьогорічної виборчої кампанії, коли вишита сорочка стала мало не «уніформою патріота» для поголовної більшості кандидатів у депутати по виборчих округах Західної України. Кандидатів, серед яких не бракує відвертих брехунів і популістів, а навіть шахраїв і злодіїв. Для зовсім молодих вишиванколюбів варто зробити короткий виклад курсу з історії цієї проблеми. У відповідній літературі можна прочитати, що українська вишивка – це один із видів народного декоративного мистецтва. Тобто способів прикрашання одягу та предметів домашнього і ритуального вжитку з різних тканин і шкіри. Прийнято вважати, що вишивка має в собі теж окультний характер, як відлуння поганського світу наших предків. У цьому сенсі елементи вишивки сприймаються як обереги від усього поганого, починаючи від блискавки і неврожаю до бездітності і нещастя. Тож кольори і різні елементи вишивки мають начебто свою ауру, свою енергетику тощо. Але таке трактування вишивки – це дещо ідеалізований варіант. Натомість можна припустити, що вишивання мало в собі й більш приземлену мотивацію. Скажімо, що було робити простій селянці довгими зимовими вечорами у часи, коли ще не було телебачення й Інтернету, а книги й газети були важкодоступними? При тому, що практично весь одяг був зроблений з того, що вродило на власному полі чи виросло у власній стайні – льон, вовна, шкіра тощо. Однаковий матеріал, однакові барвники, однаковий крій, можливо, людині з більш розвинутим почуттям красивого і тоді хотілось хоч чимось виділитись. І для цього якнайкраще надавалася вишивка. Однак це не виключає присутності й якихось містичних моментів. Людина, яка вірить у вищі сили, може сміливо припустити, що переживання, мрії, надії і страхи сільської жінки могли підсвідомо чи й свідомо закладатися в узори, якими вона прикрашала такі важливі предмети ритуального призначення, як вишита сорочка для нареченого або сина чи «рушничок щастя» для сватів або процедури вінчання. Такий взір міг бути твором дуже індивідуальним і навряд чи його позичали б комусь іншому, а чи й хотіли б інші його наслідувати.  Але майже весь цей світ вірувань був зруйнований, коли у життя наших предків втрутилася радянська влада. По-перше, через її войовниче безбожництво, а по-друге – через безсовісну експлуатацію селян, у яких не залишалося ні часу, ні засобів, ні бажання займатися плеканням традицій. Тож традицію цю частково зберегли тільки окремі вишивальниці та невелика частина інтелігенції, яка збирала, колекціонувала і пасивно популяризувала те, що дивом збереглося не тільки від радянської влади, але й від вологості, молі та мишей. Підкреслюю, що «пасивно», бо при комуністах за активну популяризацію можна було заплатити кар’єрою або й свободою. Однак завдяки цьому захопленню патріотичної інтелігенції найкращі взірці української вишивки з різних регіонів збережені нині зовсім не у селах, навіть не в музеях, а у приватних колекція західноукраїнських міст та у головних центрах діаспори США чи Канади. З появою на світовій мапі держави Україна нечувано зросла й потреба маніфестувати свою українськість – зокрема у тих, хто з її виникненням пов’язував якісь позитивні надії. І тут знову вишита сорочка стала найкращим засобом для публічного демонстрування українського патріотизму – дарма, справжнього чи декларативного. Спочатку це стосувалося переважно населення західних областей та середовищ української діаспори. Але з часом мода на вишиванку поширювалася з заходу на схід (і країни, і діаспори), тож згодом попит почав перевищувати пропозицію. Це, своєю чергою, зродило низку абсурдних тенденцій – вишиванкове заробітчанство, вишиванка як «прикол», вишиванка як пародійно-глобалістичне явище. Збережені у скринях і приватних колекціях запаси «старовітчини», які потрапили на продаж, вичерпалися швидко. Тож підприємливі українські жіночки, стимульовані безробіттям і збіднінням, знову взялися за голку з ниткою. Задля кращого рекламування власного товару ці ж, здебільшого, початково-освічені жіночки озброїлися підчитаними у популярній літературі байками про «обереги» та «давні традиції». А також уважно дослухалися до побажань і смакових преференцій клієнтури. Це, звісно ж, призвело до потворного змішування регіональних особливостей, не кажучи вже про вихолощення будь-якої метафізичної суті сучасної вишивки. Люди старші традиційно нарікають, що молодь не підтримує традицій предків. І от в силу різних причин українська молодь зацікавилася вишиванками, але на свій молодіжний спосіб, тобто «по приколу». Масова молодіжна мода передбачає теж такі елементи, як дешевизна, всюдисущість, і простота у експлуатації. А оскільки сорочка занадто урочиста, а біле надто марке, а кольорове вишиття потрібно прати у спеціальних умовах, то для молоді вигадали щось особливе – футболки, розмальовані під вишиванку. Саме час міняти слова народної пісні: високий та стрункий – футболка-малюванка. Дійшло до того, що для молоді у західноукраїнських містах проводять спеціальні курси – як відрізнити справжню українську вишиванку від китайської підробки. Бо торкнулися вишиваних сорочок і глобалізаційні процеси з їхніми гаслами – швидше, більше, дешевше. Хто ж так вміє робити, як не китайці? Так з’явилися китайські підробки української вишивки. А можливо, ще якісь – хто ж там розбере, звідки походять підробки. Щоправда, цей процес доцільніше назвати пародійно-глобалізаційним. Бо якщо американські джинси розповсюдилися на весь світ, то у випадку з українською вишиванкою ситуація зовсім протилежна – «весь світ» робить вишиванки для України. У такому контексті вже звучать як знущання слова апологетів унікальності української вишивки: «Сьогоднішня українська вишивка — результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса світу, їх мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування…». Та досить жартів, бо ситуація зробилася зовсім не потішною. Відомо: що популярне в народу, те популярне й у політиків, а також в інших шахраїв і пройдисвітів. І це сталося з вишиванкою в Україні. Там, де сама декларація українськості, попри всю її поверховість і штучність, дає хоч якісь політичні бонуси, її відразу ж беруть на озброєння різні політтехнологи, всеможливі виборчі штаби і PR-служби. Зовнішнім символом декларативної українськості, як було сказано вище, стала у нас вишиванка. Це може призвести до її повної компрометації. Так, як свого часу зогидніли українцям символи «помаранчевої революції» через експлуатацію їх різними покидьками, так ми невдовзі можемо оплакувати й вишиванку.     Тут варто ще раз повернутися до історії, щоб показати, що політична експлуатація вишиванки завжди служила їй погану службу. У містах елементи народного строю – передусім вишиванки – першими почали носити інтелігенти-хлопомани, а вслід за ними націонал-революціонери, що в результаті призвело до кількох прикрих курйозів. З одного боку, українську вишиванку почали одягати євреї чи поляки, щоб будити національну свідомість у малоросів та галицьких русинів. З іншого ж боку, відомий приклад, коли за царських часів київський поліцмейстер змушував місцевих проституток вдягати національний стрій.   У новітніх часах навряд чи хтось когось змушував одягати вишиванку. Але ж є таке поняття як «політика лояльності» щодо керівництва чи інших впливових людей. Тож якщо президент, прем’єр чи керівник парламенту вдягає вишиванку, то й чиновнику якось не випадає її не вдягти, а то, не дай Боже, запідозрять у нелояльності. Є також тиск суспільних стереотипів. Наприклад, на перший дзвоник в українській школі всі «справжні українські діти» (як, зрештою, і вчителі) мають прийти у вишиванках. На масові гуляння з нагоди національних свят кожен «свідомий українець» повинен вийти у вишиванці. Кожен борець за Україну у межах Facebook зобов’язаний причепити зображення вишиваної стрічки на свій профіль – і отримати сатисфакцію від виконаного патріотичного обов’язку. А найсвідоміші патріоти мають взагалі брати участь у парадах вишиванок – передусім у Параді вишиванок ім. Бандери. Степан Андрійович, мабуть, у гробі перевертається від того, що українська молодь нині присвячує його імені не терористичні акти чи військово-диверсійні операції, а показ модної продукції сільських бабів. На цьому тлі якось навіть неповажно виглядає проблема з обуренням такою ситуацією в колах справжніх поціновувачів, знавців і колекціонерів української вишиванки. Частина цих людей просто фізично потерпає від того, що змушена обмежити свою пристрасть до одягання колекційних взірців вишитої сорочки, щоб не розчинитися у «стаді профанаторів». Залишається тільки думати, що ж зробити з цією проблемою? На щастя, у світі є позитивні приклади.    Між величезними Індією і Китаєм затиснута невеличка держава Бутан – країна будистського щастя. У розумінні мешканців цієї країни щастя полягає не у задоволенні життєвих потреб чи особистих амбіцій, а у глибокому відчутті сатисфакції, не пов’язаному з матеріальними цінностями. Бутанці теж шанують національний стрій, але його носіння поза межами власного дому у цій країні суворо регламентується законом. Так-от, на думку автора цих рядків, в Україні настав час провести кампанію девишиванкизації публічного життя. Її суттю мало б стати громадське засудження, масове шельмування та дієве ігнорування тих державних чи громадських діячів, які використовують вишиту сорочку з нешляхетною метою. Наприклад – задля того, щоб дорватися до владних структур чи прикрити діяльність, що завдає шкоди безпеці й добробутові громадян України, і взагалі – їхньому відчуттю щастя.    Джерело:  ZAXID.NET Автор: Володимир Павлів

Узори гуцулів. Гуцульські орнаменти. Гуцульська вишивка від Галини Михайлюк

Узори гуцулів. Гуцульські орнаменти. Гуцульська вишивка від Галини Михайлюк

Гуцульською та й загалом карпатською вишивкою активно цікавляться іноземні спецслужби, дослідні інститути та транснаціональні корпорації.

Вишиванка, яка містить якийсь там орнамент. Що тут особливого? А виявляється більш ніж достатньо. І це все дуже серйозно. 

Задумайтесь в чому причина такої популярності української вишивки? Цікаво, правда?

Відповідь дуже проста - КОД!

У вишивці закодована потужна символіка давніх цивілізацій. Є дослідження, які стверджують, що карпатська вишивка переповнена шумерськими орнаментами з часів сивої давнини.

Давайте поглянемо на орнаменти вишивки гуцулів та знайдемо щось для себе. Це те, що Євросоюз та інші країни прагнуть якомога більше дослідити та розгадати код карпатської вишивки. Насолоджуймось, бо ми того варті!

Всі схеми для вишивання є дійсно гуцульськими, що притаманні вишиванкам української та румунської Гуцульщини. Схеми для вишивання доступні для завантаження абсолютно безкоштовно.

Завантажити безкоштовно схему для вишивання ви можете натиснувши на неї двічі лівою клавішою мишки та після відкриття узору вишиванки вибрати правою клавішою "Зберегти як".

Гуцульський орнамент вишиванки №1.

Представлені далі гуцульські орнаменти вишиванок є ще цікавішими.

Гуцульський орнамент вишиванки №2.

Гуцульський орнамент вишиванки №3.

Гуцульський орнамент вишиванки №4.

 Гуцульський орнамент вишиванки №5.

 Гуцульський орнамент вишиванки №6.

 Гуцульський орнамент вишиванки №7.

 Гуцульський орнамент вишиванки №8.

 Гуцульський орнамент вишиванки №9.

 Гуцульський орнамент вишиванки №10.

 Гуцульський орнамент вишиванки №11.

 Гуцульський орнамент вишиванки №12.

 Гуцульський орнамент вишиванки №13.

 Гуцульський орнамент вишиванки №14.

 Гуцульський орнамент вишиванки №15.

Гуцульський орнамент вишиванки №16.

Гуцульський орнамент вишиванки №17.

Гуцульський орнамент вишиванки №18.

 Гуцульський орнамент вишиванки №19.

 Гуцульський орнамент вишиванки №20.

 Гуцульський орнамент вишиванки №21.

 Гуцульський орнамент вишиванки №22.

 Гуцульський орнамент вишиванки №23.

 Гуцульський орнамент вишиванки №24.

 Гуцульський орнамент вишиванки №24-1.

 Гуцульський орнамент вишиванки №25.

 Гуцульський орнамент вишиванки №26.

Гуцульський орнамент вишиванки №27.

 Гуцульський орнамент вишиванки №28.

 Гуцульський орнамент вишиванки №29.

 Гуцульський орнамент вишиванки №30.

 Гуцульський орнамент вишиванки №31.

 Гуцульський орнамент вишиванки №32.

 Гуцульський орнамент вишиванки №33.

 Гуцульський орнамент вишиванки №34.

 Гуцульський орнамент вишиванки №35.

 Гуцульський орнамент вишиванки №36.

Гуцульський орнамент вишиванки №37.

 Гуцульський орнамент вишиванки №38.

 Гуцульський орнамент вишиванки №39.

 Гуцульський орнамент вишиванки №40.

 Гуцульський орнамент вишиванки №41.

Гуцульський орнамент вишиванки №42.

 Гуцульський орнамент вишиванки №43.

 Гуцульський орнамент вишиванки №44.

 Гуцульський орнамент вишиванки №45.

 Гуцульський орнамент вишиванки №46.

 Гуцульський орнамент вишиванки №47.

 Гуцульський орнамент вишиванки №48.

Гуцульський орнамент вишиванки №49.

Всі схеми для вишивання є дійсно гуцульськими та доступні для завантаження.
Завантажити безкоштовно схему для вишивання ви можете натиснувши на неї двічі лівою клавішою мишки та після відкриття вибрати правою клавішою "Зберегти як".

Як ваші враження? Пишіть мені на email: office.orgflora@gmail.com

http://vyshyvka-ua.blogspot.com/