Вона почалась з запровадження релігії. Бо те, що дає релігія, це лише мізерна частка світу людини. Написали 10-ть заповідей і купу молитв, а решта на розсуд попа, який, часом, глупіший і брудніший своєї пастви. А хто перевіряє дотримання людиною заповідей? Хто пильнує, чи правильно вона молиться? Бог!

Бог дає, Бог пильнує, Бог карає, Бог приймає і відпускає гріхи.... Перевірити, чи дійсно, він це робить -- неможливо, треба просто вірити. Будеш вірити і попу платити отримаєш нагороду на небі – Рай.

Одні -- рай на небі обіцяють, а інші -- на землі. Обіцянка-цяцянка, а дурню -- радість. Релігія дає те, що вже людині від природи дано. Любов до рідного дано людині від народження, а от любити чуже треба вчити, це і є задача релігій.

Чому ми в рідній вірі? Бо ми усвідомили, що знищивши нашу природню віру і подавши на заміну релігію, нас ошукали. Наш світ звузили до Біблійних догм і віри без пізнання, без науки досвіду свого роду. Нас закрили в релігійну клітку і ключ попу віддали. Карає і милує. А Шевченко писав, що Бог «...карать і милувать не буде. Ми не раби його, ми – люди!». А якщо ми не раби, а господарі, то варто згадати і слова з Біблії, що «лише син лишиться в домі батька довіку, а раб – ні». Тому і світогляд наш нам підказує, що ми діти нашого батька, нашого роду, нашого Бога. Які ми, такий і він був, щедрий, даючий, трудолюбний. Вони, наші прабатьки, дали нам досвід труду і спочинку, розваги і науки.

Якщо людина навчилась читати і рахувати, то її тяжче ошукати. Значить знання і творчий розвиток захищають людина на життєвих перепетіях і звабах світу. Українці повинні вирости в осмисленні себе самих і своєї історії. Не обирати собі уряд по обіцянках, а по діях. Згадати, що у нас непристойним було обіцяти і хвалити себе. Це вважалось поганою рисою і виказувало порочну людину. Але це назвали чужим, незрозумілим словом піар і всі прийняли. А піар, це самохвальство. Хто міг поважно ставитись до хвалька? Ніхто. А ми обираємо цих хвальків. І не лише обираємо, а й торгуємо своїми голосами продаючи не лише себе, а і майбутнє своїх дітей і своєї країни. Бо хвальки, завжди, брехуни. Потім кричимо «корупція!», або, по-нашому, розвал! А початок іде від релігій, бо це розвал, знищення і заміщення віри.

Найстрашніше, що може трапитись з людиною, це коли душа помирає раніше від тіла. Тому і страчають душі наші урядовці, а ми годуємо їх мертве тіло і чекаємо, що вони почнуть виконувати свою роботу по обіцянках.

Світ сьогоднішній більш відкритий і доступніший до пізнання і релігія вже не може утримати людину в щилині будь-якої найрозпрекраснішої секти. Мімікрія, пристосування не допомагає, бо не встигають попи за розвитком знань. Але і ми, як рідновіри маємо упущення. Тому що багато хто із нас пішов слідами християнської релігії. Лише змінивши назви і лишивши всю будову церкви незмінною. Часом нам задають питання, а чим ви відрізняєтесь від християнства? Головним нашим одвітом є те, що ми кланяємося до свого Бога, а вони до чужого. Ну, а якщо вважати, знову ж таки, за релігіями, що Бог один, то ввели ще пояснення, що до свого поняття Бога. Але ж поняття Бога кожен своє має. Рішення позичили від християн, написали одну книжку, непомильну і божественну і притримуємось її,бо вважаємо що так ми будемо об’єднані. Життя довело, що це не допомагає. Більше того, стало зрозуміло, що в такий спосіб можна об’єднувати лише залежних людей, а не свободних. Але об’єднання «отари» завжди буде не стійким, так довели релігії. Лише об’єднання свідомих і вільних людей стійке і довговічне. Бо вони свідомо йдуть разом і розуміють чому.

Поняття рідної віри значно ширше і глибше в розумінні світу, ніж релігійне. Переваги релігій тимчасові. Це так як революція, прийшли зруйнували, покарали. Почали будувати і ділити доходи пересварились. Свідомість заклинена на провіднику. Вся вина його і всі доходи його і всі вороги його, а стадо чисте і безневинне і бездіяльне. Тому нам потрібно глибше підходити до розвитку рідної віри і не позичати клітку від релігій, об’являючи ще одну «нову» релігію, якій більш ніж 11000 років. Потрібно хоча б утримувати здоровий глузд. Як може двохтисячелітнє християнство бути старішим ніж «нова релігія» одинадцятитисячелітньої давнини.

Чому гебреї провели реформу і об’явили віру в одного Бога? Зовсім не тому, що мали багато богів, а тому що кожне з 12-ти колін Ізраїля запозичило бога від народу серед якого це плем’я жило. Наші боги були рідними, не позиченими. Тому і не мусимо їх видкидати, бо це бачення світу нашим родом, це наше надбання.

«Назвавсь грибом то лізь в кошик». Ось так із рідною вірою трапилось. Назвались релігією і позичили всі недоліки релігій. Пастух – отара, свята книга, святі мощі, свята церква і купа провідників, у яких різне бачення релігії. Деякі, навіть, готові вимішати рідну віру з християнством, щоб народу легше прийняти було. Але ж рідна віра це не пигулька, це наше життя, наш дух, а християнство це ложка отрути до чистого джерела віри. Людей потрібно лікувати від наркотичної залежності від релігії, а не замінювати наркотик.

Молитви, а вірніше заговори, потрібні для настроювання нашого мислення і робимо ми це самостійно і разом.

Закони повинні бути покладені в серце людини. В ньому суддя буде жити завжди, а не лише тоді, коли хтось підглядає. Ми жили так. Наші житла були відчинені. Ми соромились брехати, красти і ошукувати. Нам стидно було отримувати винагороду за природній дар, чи то спів, чи врачування, чи винахід. Бо вважали, що Бог дав нам задармо, то як можна торгувати даром. Більше того вірили, що можна і продати цей дар, коли будеш брати плату -- згубити. Ми вважали землю своєю мамою і воду святою, бо давала життя нам. Повітря було духом наших поколінь, а дерева хранителями тайни минулого.

Сьогоднішні мудрагелі гордо вважають це примітивщиною, але це лише говорить про поверхневість їх знань.

Нашу святу землю з усим, що є на ній і, що, ми вважали святістю замінили церквою. Тепер церква – святе місце, на «грішній» землі. Ми, взоруючись на релігійні секти, і собі будуємо церкву на своїй землі. Ділимо її. Зрозуміло, що на чужій землі кожен мріє мати свій куточок рідного, що нагадувало б йому про свою,полишену, далеку Батьківщину. Так, і приходні релігійні ставлять церкви, щоб відділити своє, чужинське, від тої землі, куди вони примандрували, щоб повоювати через релігію.

Не святині на святій Земіл треба будувати, а школи, інститути, народні дома, де буде передаватись наука нашого роду майбутнім поколінням. І вчити людину шанувати кожну билину на рідній Землі.

Так як писав покійний поет Саша Степаненко, у свої 12 років.

Як наші пращури далекі
Ще нехрищеними були...
Могли із кожної калюжі
Напитись чистої води.

Вони обожнювали землю
І все, що на землі росло.
Природі шкоду, зло робити?
Такого бути не могло!

Вони молилися природі:
Деревам, сонцю і воді.
Знаходили в природи сили
І захист в будь-якій біді.

І я – нащадок їх хрищений,
В момент відчаю зізнаюсь,
Що дубу-велетню молюсь.
Гріха боюся, а молюсь.

Ось в устах цієї дитини мудрість, яка підсвідомо відкриває для нас дійсні святощі наших предків. Які плекали цю землю для нас. Вони добре порядкували, бо недарма ми маємо найкращу землю в світі. Це їх труд, кров і піт в цій землі, яку окупували церкви безнаціональних рабів. Замінивши попів на волхвів і жерців ми, теж, далеко не пішли від системи пастух-отара. Бо релігія і починалась від волхвів, або ворожбитів, коли це стало способом заробітку. Зароблену їжу споживали ввечері, попростому жрали, бо до ранку може іспортитись. За що і отримали назву жерців. Стан волхва при князях став пошанований, коли князь став не лише на час війни, а на все життя. Князівство стало професією, способом заробляння на життя. Ось при них і пригодились здібності волхвів. Вони стали порадниками і пророками. Попи лише продовження цієї касти. Помітили, що релігії виживають лише при владі? Недарма і в Біблії Ісус каже, що всяка влада від Бога.

Тому і релігії діляться відповідно до поділу влади. Комуна використала всі засоби релігії, відсунувши християнство. Але також і довела, що лад побудований на релігійному світогляді недовговічний. Пастухи завжди пострижуть овечок. Це і є істине обличчя релігійного світу.

Релігії розкололи світ людини на дух і тіло, і панують. Так і з здобуттям державности. Мали дух незалежности і боролись за неї, але не мали землі. Тепер маємо незалежність країни (тіло), але стратили дух. Тому і неможемо будувати.

Не треба обирати легкий шлях крокуючи за іншими народами, бо він вже утоптаний і на ньому будемо пасти задніх. Відродження рідної віри відродить світ українця-русина. Але шлях цей непростий і потребує творчості і винахідливості. Потребує вищих і глибших знань, а не простого копіювання від більш успішних, на сьогодні, народів.